– Як бачу, ти не робиш там нічого, –
Сказав Бровко, – за що ж се честь така?
– Дурний Бровко! Не розумієш, –
Звиняй, що так кажу, –
Я те роблю, чого ти не зумієш:
На задніх лапках я по-вченому служу. –
«Щоб ти сказивсь!» – Бровко собі шепоче,
А вимовити не посмів,
Бо Цуцик дуже запанів:
Скубне й Бровка, коли захоче.
«Цуцик» [1891]
Леонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827 року у селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині. Цього року нашому славетному землякові виповнюється 190 років від дня народження. Широке визнання в українській літературі Леонід Глібов здобув як байкар. Усього він написав понад сотню байок. Перша збірка «Байки Леоніда Глібова» містила 36 творів. Найбільш відомі : «Щука», «Муха й Бджола», «Жаба й Віл», «Зозуля й Півень», «Вовк та Ягня». Писав Л. Глібов і ліричні твори. Роздумами про скороминучість людського життя, чистотою і щирістю позначена поезія «Журба», яка покладена на музику М. Лисенком і стала народною піснею.
На науковому абонементі бібліотеки ПДМУ організовано виставку-портрет до 190-річчя від дня народження поета, байкаря, лірика, громадського діяча Леоніда Глібова. Запрошуємо до перегляду.
Коротка біографія письменника:
Початкову освіту здобув удома за допомогою матері, а у 1840 році вступив до Полтавської гімназії, де почав писати вірші й де вийшла його перша збірка. У жанрі байки Леонід Глібов почав писати під час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук, тоді ж деякі з них друкувались у газетах. У 1855 році, після закінчення ліцею, Леонід Глібов працював вчителем історії та географії в Чорному Острові на Поділлі. Зокрема, саме тут була написана його відома байка «Щука». Вважається, що саме через скандал, пов’язаний зі «Щукою», Глібов назавжди залишив Чорний Острів та переїхав до Чернігова. З 1861 року молодий письменник почав видавати газету «Черниговский листок», в якому був і редактором, і автором, і коректором. Свої дописи він вміщував під псевдонімом «Простодушний». Газета припинила своє існування у 1863 році, коли Валуєвським циркуляром було заборонено українську мову. Саме тоді вийшла збірка «Байки Леоніда Глібова». Наказом попечителя Київського округу 500 примірників видання було спалено на книжковому складі як «вредное издание, которое не должно иметь места в народном училище». Байкар залишився безробітним, за ним було встановлено суворий нагляд поліції, який тривав понад п’ятнадцять літ.
Найсвітліші враження життя у поета завжди були пов’язані з дитинством. Він любив розповідати своїм друзям про безтурботну пору дитячих літ, про любов матері, про батька та його улюблену співучу кенарку, за що до нього пристало вуличне прізвисько Кенир. На згадку про батька поет Леонід Глібов взяв псевдонім Дідусь Кенир, яким підписував свої твори для дітей. У львівському дитячому журналі «Дзвінок» Леонід Глібов видав багато казок, віршованих загадок, акровіршів. Вони цікаві й для сучасної малечі, а проблематика байок не втратила своєї актуальності і в нашому суспільстві. Дуже вдало поет змальовує та викриває хабарництво, прислужництво, зазнайство, паразитизм чиновництва.
Помер Леонід Глібов у Чернігові, де його й поховали на території монастиря Святої Трійці. На вшанування українського поета у селищі Чорний Острів в палаці Пшездецьких відкрито літературно-краєзнавчий музей імені Леоніда Глібова, який відвідують туристи з усієї України та світу. Одна із вулиць містечка носить його славетне ім’я, а поруч зі школою встановлено пам’ятник Леоніду Глібову. Вулиці Глібова є у Львові і Черкасах.