Леся Українка (справжнє ім'я – Лариса Петрівна Косач-Квітка, 1871–1913) – геніальна українська поетеса, драматургиня, перекладачка та громадська діячка, одна з найпотужніших постатей української літератури та культури. Створила літературні шедеври «Лісова пісня», «Камінний господар» та збірку «На крилах пісень». Через хворобу багато подорожувала, активно займалася фольклористикою та жіночим рухом. Народилася 25 лютого 1871 року в м. Новоград-Волинський (нині м. Звягель Житомирської області), в українській шляхетній родині Косачів. Житомиряни свято бережуть пам'ять своєї великої землячки. Будинок, де проживала родина Косачів, зберігся. Зараз там працює літературно-меморіальний музей поетеси. Мати Лесі – письменниця Олена Пчілка, дядько – громадський діяч Михайло Драгоманов. Псевдонім «Леся Українка» взяла у 1884 році, запозичивши частину у дядька, який підписувався як «Українець». У 10 років Леся застудила ноги під час богослужіння на Водохреща і страждала на туберкульоз кісток, що змусило її вести «тридцятилітню війну» за життя, подорожуючи для лікування до Єгипту, Грузії, Італії, Криму, Полтавщини. Мовний геній: самотужки вивчила понад 10 мов, зокрема німецьку, французьку, англійську, італійську, латину, давньогрецьку. Вона не лише читала світову класику в оригіналі, а й перекладала твори Гейне, Гомера, Байрона, Гюго, Міцкевича та інших. Леся Українка відома як авторка глибоких поетичних і драматичних творів, які сформували новий рівень української літератури, поміж них «Бояриня», «Кассандра», «Одержима», «Оргія», «У катакомбах».
Вершиною творчості Лесі Українки вважають драму-феєрію «Лісова пісня», яку письменниця написала за 10 днів у Кутаїсі. Уперше поставлена 22 листопада 1918 року на сцені Київського драматичного театру. Глибиною думок, красою поетичних образів «Лісова пісня» Лесі Українки постала нарівні з такими творами світової класики, як «Сон літньої ночі» В. Шекспіра і «Пер Гюнт» Г. Ібсена. Максим Рильський назвав цей твір «діамантовим вінцем Українки».
Леся Українка знаходилася під негласним наглядом поліції, і цензура не раз забороняла її твори на батьківщині. Більшість своїх робіт вона публікувала за кордоном – у Берліні, Дрездені, Празі, Відні.
Леся зламала стереотип про «слабку жінку» в літературі – і словом, і власним життям продемонструвала незламну силу духу; здобула визнання завдяки таланту, глибокому інтелекту, сміливим темам і власному прикладу боротьби – з хворобою, з духовною неволею, з тиском імперської цензури. Її слово звучить вільно навіть у найтемніші часи, і це визнали не лише в Україні, а й далеко за її межами.
25 лютого (день народження Лесі Українки) відзначають як День українок. Ідея виникла не випадково: саме Леся є символом сильної, красивої, розумної, вільної української жінки. Цей день став святом жіночої сили, української ідентичності й культурної спадщини. Леся Українка – не просто письменниця, а символ інтелекту, глибокого патріотизму. Вона залишається сучасною українкою, адже писала й відстоювала вічне – свободу, гідність, любов і силу духу.
До 155-річчя від дня народження Лесі Українки на науковому абонементі бібліотеки ПДМУ організовано тематичну ілюстровану книжкову виставку-портрет. Запрошуємо!