Олег Олександрович Богомолець народився 26 лютого 1911 року в м. Одесі. Закінчив Київський медичний інститут (1934). Відомий український патофізіолог, син Олександра Богомольця. Доктор медичних наук (1944), професор (1946), член-кореспондент АН УРСР (1964). Заслужений діяч науки АН УРСР (1969). Премія ім. О. Богомольця АН УРСР (1971).
Під час Другої світової війни служив у військових шпиталях, був директором станції переливання крові. Працював в Інституті експериментальної біології і патології МОЗ України. Одночасно (1944–47) – професор кафедри загальної хірургії КМІ, (1953–80) – завідувач відділу Київського НДІ фармакології і токсикології МОЗ УРСР, з 1980 – науковий консультант Інституту фізіології АН УРСР.
Коло наукових зацікавлень – алергія, імунітет, переливання крові, реактивність організму, терапія променевих уражень, трансплантації тканин, історія науки тощо. Науковий доробок – близько 60 наукових праць. Наукові дослідження присвячені також патогенезу променевої хвороби, сухожильній пластиці у разі повного травматичного ушкодження серединного нерва. 
За участі Олега Богомольця сконструйовано автомат для гістологічної обробки тканин, напівавтомат для визначення протромбіну в сироватці крові та ін. пристрої. Читав лекції професорам Варшавського університету. Сприяв увічненню пам’яті батька в Інституті фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України, збереженню його архіву. Помер 1 травня 1991 року.
Література про життя та наукову діяльність до 115-річчя від дня народження Олега Богомольця є на науковому абонементі бібліотеки ПДМУ. Завітайте!