«Його новели – як найкращі народні пісні, в яких нема риторики, ані сентиментальності, а тільки наочне, голе, просте, непідфарбоване життя, дуже часто сумна дійсність, але оздоблена золотом найправдивішої поезії.» /Іван Франко/
Василь Стефаник – неперевершений майстер соціально-психологічної новели. Творчість Стефаника припадає на кінець ХІХ та початок ХХ століття. З великою силою слова Василь Стефаник зобразив трагедії і драми селян, про яких він говорив: «Я люблю мужиків за їх тисячолітню тяжку історію, за культуру... За них я буду писати і для них». Письменник завжди мав своє власне бачення життя, займав активну громадянську позицію.
Нелегко читати новели В. Стефаника, тому що він пише «коротко, сильно і страшно». Але їх треба-таки читати, співпереживаючи. Бо лише так, боліючи разом з автором та героями його творів, не даємо загрубіти й зачерствіти нашим душам і серцям, залишаючи їх відкритими.
Завітайте на науковий абонемент бібліотеки ПДМУ та познайомтесь із добіркою видань до 155-річчя від дня народження Василя Стефаника
Біографічні віхи:
Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. в селі Русів, тепер Снятинський район Івано-Франківської області в родині заможного селянина. Як підріс, пас овець, їздив з батьком в поле. В 1883 р. вступив до Коломийської гімназії. Ховаючись від учителів, разом з Лесем Мартовичем організував вшанування пам'яті Тараса Шевченка, відкрив у рідному селі читальню, входив до таємного гуртка гімназистів, де гуртківці знайомилися з українськими книжками, обговорювали факти селянської недолі. Наслідком цієї «читальняної діяльності» було те, що Василя разом з багатьма іншими «прогнали з Коломийської гімназії», і він уже в 7-му класі вчився у Дрогобичі.
Після складання в Дрогобичі 1892 року іспитів на атестат зрілості Василь Стефаник вступає на медичний факультет Краківського університету, хоч, як він пише в автобіографії: «…з тією медициною вийшло діло без пуття, бо ані тої науки не любив, а вже ніяк не міг мурдувати хорих своїми обпукуванням і обшукуванням». Вивчення письменником медицини, особливо психіатрії, позначилися згодом на його творчості у повсякденній пильній увазі до пізнання найглибших таємниць психіки людини, з'ясування причин тих чи інших людських вчинків і дій, найтонших порухів людської душі.
У студентські роки Стефаник бере активну участь у громадському житті, виїздить на села агітувати за селянських кандидатів у депутати до австрійського парламенту, зокрема за Івана Франка. За демократичні переконання його переслідують австрійські жандарми і кидають до в’язниці. Переслідування були й коли Стефаник обирався депутатом австрійського Віденського парламенту з 1907 року до 1918 та захищав інтереси селян аж до розвалу Австро-Угорщини. У 1927-1933 рр. Стефаник опублікував понад десять творів. В останні роки життя пише автобіографічні новели та спогади.